Мирослав Маринович

Президент Інституту

Директор Інституту (1997–2007).
Перший проректор Українського Католицького Університету (з 2005), віце-ректор ЛБА (УКУ) з питань зовнішніх зв’язків (2000–2005); член дорадчої групи з екуменічних питань при Главі УГКЦ та радник Екуменічної комісії УГКЦ.
Науковий працівник київського Інституту східноевропейських досліджень НАНУ
(1993–1999); викладач історії християнства в Україні у Дрогобицькому інституті управління (1992–1994) та у Дрогобицькому педінституті (1991–1993); кореспондент дрогобицької газети “Галицька зоря” (1990–1997).
Член Українського богословського наукового товариства (з 1998), Громадської ради
Українсько-Американського бюро захисту прав людини (з 1993); засновник Української асоціяції “Міжнародна Амністія” та перший голова її Національного комітету (1993–1997); засновник першої групи Міжнародної Амністії на теренах колишнього СРСР (Дрогобич, 1991).

Освіта: стажування в Немегенському католицькому університеті (Нідерланди), в Інституті східнохристиянських студій (жовтень – листопад 1999), у Центрі з вивчення прав людини Колумбійського університету (Нью-Йорк, США, вересень – грудень 1996); університет “Львівська політехніка”, інженер напівпровідникової техніки (1967–1972).
Автор “Євангелія від Юродивого” (1988), перекладеного німецькою та французькою мовами (1990, 1991), двох збірок есеїв: “Україна на полях Святого Письма” (1991) й “Україна: дорога через пустелю” (1993), монографії “Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису” (2003), брошур “Спокутування комунізму” (1993), “Права людини” (1994), “Okumenische Prozesse in der Ukraine” (1999), “An Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine” (2004), а також близько сотні статей і доповідей, присвячених проблемам релігієзнавства й аналізу релігійних і суспільних процесів в Україні та опублікованих як у виданнях Інституту, так і в українській та зарубіжній пресі.
Лауреат премій: ж-лу “Сучасність” – за політологічне дослідження “Спокутування комунізму” (1993); імени Валерія Марченка від Українсько-Американського бюро захисту прав людини – за кращу публікацію в українській пресі на тему захисту прав людини (1995); імени Зеєва В. Жаботинського від Товариства “Україна – Ізраїль” – за визначний внесок у справу міжнаціонального порозуміння (1999). Галицький лицар у номінації “Громадський діяч” (1999).
Лауреат орденів: “За мужність” І ступеня (згідно з указом Президента України В. Ющенка від 8.11.2006); Кавалерського хреста Ордену заслуги Речі Посполитої (згідно з указом Президента Польщі Л. Качиньського від 6.11.2006 – за внесок в українсько-польське порозуміння); “За інтелектуальну відвагу” – від Капітули ордену “Ї” (2004).?Українська Гельсінкська Група? (1977 р.); колишній радянський політв’язень, за свою правозахисну діяльність відбув 10 років (1977–1987 рр.) позбавлення волі: сім – у таборі ВС-389/36 (с. Кучино на Пермщині) і три – на засланні в Казахстані (с. Саралжин Актюбинської обл.).
Освіта (основна й додаткова): Стажування в Католицькому Ніймегенському Університеті (Нідерланди), Стажування в Інституті східно-християнських студій (жовтень – листопад 1999 р.); Стажування в Центрі із вивчення прав людини Колумбійського Університету, Нью-Йорк, США (вересень - грудень 1996 р.); Університет "Львівська політехніка", інженер напівпровідникової техніки, Львів (1967 - 1972 рр.).
Автор ?Євангелія від Юродивого? (1988), перекладеного німецькою та французькою мовами (1990, 1991). Автор двох збірок есеїв: ?Україна на полях Святого Письма? (1991) й ?Україна: дорога через пустелю? (1993); монографії ?Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису? (2003); брошур ?Спокутування комунізму? (1993), ?Права людини? (1994), ?Okumenische Prozesse in der Ukraine? (1999); ?An Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine? (2004), а також близько сотні статей і доповідей, присвячених проблемам релігієзнавства й аналізу релігійних і суспільних процесів в Україні та опублікованих як у виданнях Інституту, так і в українській та зарубіжній пресі.
Лауреат премій: ж-лу ?Сучасність? за політологічне дослідження ?Спокутування комунізму? (1993); імені Валерія Марченка від Українсько-Американського бюро захисту прав людини – за кращу публікацію в українській пресі на тему захисту прав людини (1995); імені Зеєва В. Жаботинського від Товариства ?Україна – Ізраїль? – за визначний внесок у справу міжнаціонального порозуміння (1999). Галицький лицар у номінації ?Громадський діяч? (1999).
Лауреат орденів: ?За мужність? І ступеня (згідно з указом Президента України В. Ющенка від 8.11.2006 р.); Кавалерського Хреста ордену заслуги Речі Посполитої Польської (згідно з указом Президента Польщі Л. Качиньського від 6.11.2006 р. – за внесок в українсько-польське порозуміння).Інституту юдаїки), а також подальша співпраця: спільні видання, зустрічі, семінари. Член-засновник правозахисної організації ““Українська Гельсінкська Група” (1976); колишній радянський політв’язень, за свою правозахисну діяльність відбув 10 років (1977–1987) позбавлення волі: сім – у таборі ВС-389/36
(с. Кучино на Пермщині) і три – на засланні в Казахстані (с. Саралжин Актюбинської обл.).
Освіта: стажування в Немегенському католицькому університеті (Нідерланди), в Інституті східнохристиянських студій
(жовтень – листопад 1999), у Центрі з вивчення прав людини Колумбійського університету
(Нью-Йорк, США, вересень – грудень 1996); університет “Львівська політехніка”, інженер напівпровідникової техніки (1967–1972).
Автор “Євангелія від Юродивого” (1988), перекладеного німецькою та французькою мовами (1990, 1991), двох збірок есеїв: “Україна на полях Святого Письма” (1991) й “Україна: дорога через пустелю” (1993), монографії
“Українська ідея і християнство, або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису” (2003), брошур “Спокутування комунізму” (1993), “Права людини” (1994), “Okumenische Prozesse in der Ukraine” (1999), “An Ecumenist Analyzes the History and Prospects of Religion in Ukraine” (2004),
а також близько сотні статей і доповідей, присвячених проблемам релігієзнавства й аналізу релігійних і суспільних процесів в Україні та опублікованих як у виданнях Інституту,
так і в українській та зарубіжній пресі.
Лауреат премій: ж-лу “Сучасність” – за політологічне дослідження “Спокутування комунізму” (1993); імени Валерія Марченка від Українсько-Американського бюро захисту прав людини – за кращу публікацію в українській пресі на тему захисту прав людини (1995); імени Зеєва В. Жаботинського від Товариства “Україна – Ізраїль” – за визначний внесок у справу міжнаціонального порозуміння (1999). Галицький лицар у номінації “Громадський діяч” (1999).
Лауреат орденів: “За мужність” І ступеня
(згідно з указом Президента України В. Ющенка від 8.11.2006); Кавалерського хреста Ордену заслуги Речі Посполитої (згідно з указом Президента Польщі Л. Качиньського від 6.11.2006 за внесок в українсько-польське порозуміння);
“За інтелектуальну відвагу” – від Капітули орде- ну “Ї” (2004).

 

Леся Коваленко

Директор Інституту

Леся Коваленко – Директор Інституту
(з 3 жовтня 2007).
Заступник директора Інституту (2006–2007).
Доктор наук (Ph.D.) у царині канонічного права та адміністрації (Люблінський католицький університет, Польща, 2004). Тема докторської дисертації: “Колективний вимір релігійної свободи в українському законодавстві”.
Радник Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами (з 2007).
Організатор Генеральної асамблеї Конференції европейських комісій “Спра-ведливість і Мир” у Києві (2007).
Учасник експертної комісії з розробки концепції державно-церковних стосунків (2006).
Член Міжнародного товариства до-слідників східного канонічного права (з 2006).
Голова Комісії УГКЦ “Справедливість і Мир” (з 2003).
Науковий співробітник Інституту релігії та суспільства ЛБА–УКУ (2000–2006).
Викладач канонічного права на філософсько-богословському факультеті та в Катехитично-педагогічному Інституті УКУ; викладач курсу “Державно-церковні стосунки” на ліценціятській програмі УКУ (1999–2005).
Асесор судді Патріяршого Трибуналу УГКЦ (1998–2004). З 2004 року – суддя
цього Трибуналу.
Член Українського богословського наукового товариства (з 1998).
Освіта: ліценціят (cum laude) канонічного права – факультет права, канонічного права та адміністрації (Люблінський католицький університет, Польща, 1999–2000); стажування у літній школі “Порівняльне конституційне право: права людини” (Яґеллонський університет, Краків, Польща, 1999).
Автор монографії “Контраверсії релігійної свободи в українському законодавстві” (готується до друку), розділу у книзі Law and religion іn post-Communist Europe / Ed. Silvio Ferrari, W. Cole Durham,
Jr. – Leuven–Paris–Dudley, MA 2003
(Lesia Kovalenko. Church and State in Ukraine, pp. 355–382), статей з проблематики релігійної свободи, державно-церковних стосунків
іканонічного права. Науковий редактор підручника Л. Джероза “Церковне право”
(Львів: Свічадо 2001) та навчального по-сібника Й. Андріїшин “Посібник єпархіального єпископа” (Львів: Свічадо 2002).
Нагорода на IV Загальнопольському конкурсі праць, пов’язаних з регіоном Східної та Центральної Европи “?cie?ka Wschodnia” за магістерську працю Uzyskiwanie statusu prawnego przez Ko?cio? Grecko-Katolicki w ustawodawstwie Ukrainy (Szko?a G?owna Handlowa, Варшава, Польща).

Люба Маринович

референт із видавничих питань ІРС (з 1998).
Головний редактор Видавництва УКУ (з 2006).

Науковий співробітник Дрогобицького краєзнавчого музею, інспектор відділу скарг ЖКГ Дрогобицького міськвиконкому, спеціяліст із документації загального відділу Дрогобицької міськради, працівник Дрогобицького офісу Української Асоціяції Міжнародної Амністії (1987–1998).
Редактор видавничого відділу “ВНДІХімпроєкт” (Київ, 1984–1987); коректор, старший коректор, редактор редакції уніфікації термінології, літературний редактор відділу оперативного друку у видавництві “Вища школа” (Київ, 1973–1984).
Вчителька російської мови та літератури в Миколаївській обл. (1969–1973).
Освіта: літня богословська школа УКУ в Унівській Свято-Успенській лаврі (2006);
курси підвищення кваліфікації за спеціяльністю “Редагування книг і журналів” при Українському поліграфічному інституті ім. Федорова (Львів, 1981); факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1972–1978); філологічний факультет Миколаївського державного педагогічного інституту ім. В. Белінського (1965–1969).

Мирослава Рап

науковий співробітник Інституту (з 2007).

Асистент-дослідник Інституту (2006–2007).
Член Комісії “Справедливість і Мир” УГКЦ (з серпня 2007.).
Спеціяліст із богословської етики, ліценціят факультету богослов’я Лювенського католицького університету (Бельгія, 2004–2006),
тема дослідження: “Етика Мирослава Вулфа про мир, справедливість і прощення як значний внесок у розвиток етики миру”.
Освіта: факультет богослов’я УКУ (1999–2004);
учасник програми підготовки перекладачів богословської літератури з англійської мови на українську (Львів, УКУ, 1999–2004);
стажування в реабілітаційному центрі для людей із нервовими захворюваннями “Holy Family Nursing Home” (Вінніпег, Канада, 2003).

Леся Фігас

референт директора Інституту (з жовтня 2007 у декретній відпустці).

Ліценціят факультету морального богослов’я Академії св. Альфонса при Папському Лятеранському університеті (Рим, Італія, 2004–2006), тема дослідження: “Моральна оцінка та етичні проблеми,
пов’язані зі штучним гомологічним заплідненням in vitro”.
Вчитель-вихователь католицької школи св. Софії (2003–2004). Викладач релігієзнавства для вчителів християнської етики при Єпархіяльному катехитичному інституті Пресвятої Трійці (Дрогобич, серпень 2002).
Освіта: філософсько-богословський факультет УКУ (1998–2003).

Анна Окіс

секретар Інституту (червень – жовтень 2006).

Офіс-менеджер Комісії “Справедливість і Мир” УГКЦ (з жовтня 2006).
Освіта: філологічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, спеціяльності “болгарська мова та література”, “українська мова та література” (2001–2006); стипендіят канадського Фонду ім. Олени Фединич; учасниця семінару з техніки дискусії, техніки презентації та офіс-менеджменту (Австрійсько-український центр співробітництва з питань науки, освіти та культури, листопад 2005).

Олександра Бачинська

секретар-референт Інституту (1997–2006).

Секретар громадської організації “Українська Молодь – Христові” (Львів, 1990–1997). Учасниця ІІ Екуменічної Европейської Асамблеї (1997), XII міжнародного з’їзду “Дні молоді” в Парижі (Франція, 1997), зустрічі молоді з Папою Іваном Павлом ІІ у Ченстохові (Польща, 1997).
Освіта: курси вчителів християнської етики, Катехитичний інститут Львівської богословської академії (1998–2000), Львівський політехнічний інститут (1997–1984).

Степан Дмитришин

референт з питань інформації Інституту (1999–2002).

Ліценціят богослов’я у Міжнародному богословському інституті студій сім’ї та подружжя (Ґамінґ, Австрія, 2002–2005), тема: “Значення любови в Посланні до ефесян”.
Заступник голови Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я (з 2007). Менеджер журналу “Патріярхат” (2005–2007).
Освіта: Львівська богословська академія (1994–1999); Український греко-католицький ліцей ім. Климентія Шептицького. Посвідчення катехита (Львів, 1991–1994).

Тарас Курилець

куратор проєкту “Екуменічні ініціятиви УГКЦ” (2000–2002).

Докторант факультету богослов’я у Папському університеті св. Фоми Аквінського “Angelicum” (Рим, Італія, з 2007), тема: “Уніятизм у працях Кирила Королевського”. Референт Інституту екуменічних студій УКУ (2004).
Освіта: ліценціят факультету богослов’я у Папському університеті св. Фоми Аквінського “Angelicum” (Рим, 2002–2004); Львівська богословська академія (Львів, 1996–2001); Українська академія друкарства (Львів, 1991–1996).

Ігор Шабан

куратор проєкту “Сучасний стан Російської Православної Церкви” (2000)

Доктор наук (Ph.D.) у царині екуменізму (Люблінський католицький університет, Польща, 2004), тема: “Пошуки єдности Церкви у творах львівських греко-католицьких митрополитів ХХ ст.”.
Голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами (з 2007). Керівник відділу моніторингу та статистики Патріяршої курії в Києві (з 2006 р.). Викладач екуменічного богослов’я у Папській теологічній академії “Боболянум” (Варшава, січень – червень 2006 р.).
Освіта: докторант Колегії українських і польських університетів (Люблін, Польща, 2000–2004). Студент теологічного факультету Люблінського католицького університету (1995–2000).